«Чорне крило Афганістану»

    15 лютого 2017 року виповнилось 28 років  відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі.

Далекий грудень 1979 року…Далека та чужа країна Афганістан… Безглузда війна… скільки смертей. Скільки горя за 10 років, проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів там, в  афганському пеклі. Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути – треба пам»ятати, а щоб пам»ятати – треба знати.

     “ Афганістан болить в душі моїй “ - ці слова близькі тим, хто пройшов крізь пекельний вогонь війни, тим, хто чекав повернення своїх синів, дочок, наречених. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти – своїх чоловіків та батьків. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам’ятати, що серед нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом. Цивільній людині важко уявити, скільки терпіння, мужності й мудрості знадобилося тим хлопцям, аби після життєвого зламу залікувати оголений нерв. Жити. Просто жити.

 На знак вшанування світлої пам’яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилимо голови і вшануємо  хвилиною мовчання пам’ять всіх загиблих воїнів-інтернаціоналістів . Тих, кого немає серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам з небес…